ПОЕТИЧНІ РЯДКИ…
Вчителько моя, рідна й незабутня,
Вже давно літа човником пливуть,
Горлице свята, добра і могутня,
Пташенята десь знов на тебе ждуть.
 
Вітер вересневий сторінки гортає,
Кличе в клас дзвінок, осінь шелестить.
А мене чомусь смуток огортає:
Віддаляє нас ця осіння мить.
 
Вчителько моя, згадую уроки,
Літери, слова, істини прості
І твої легкі, та помітні кроки,
Що лишили слід у моїм житті.
 
Дякую тобі, уклонюсь низенько
За моє дитинство, за твою любов,
За палке і ніжне, золоте серденько,
Твого слова колос у мені зійшов…
З повагою, Вадим Печончик
 
СПОГАДИ ОДИНАДЦЯТИКЛАСНИКА
Вчительці
Дивлюсь на знімок й бачу перший клас
І вчительку усміхнену та щиру.
Вона, мов ненька, пригортає нас,
А ми, малі, у неї справді вірим.
 
На знімку ми такі ще малюки,
Тримаємо букетики в руках
І все сприймаєм радо, залюбки,
А надто – вчительку із сонцем у косах.
 
Красу добра не купиш, не придбаєш,
Бо це душа, це серце, це любов.
Рідненька вчителько, ти нивку засіваєш,
Врожай рясний збираєш знов і знов.

Збігають шкільні дні, немов вода,
А перша вчителька у пам’яті моїй
Така ж хороша, мила, молода,
Та скільки досвіду і мудрості у ній!
З повагою, Вадим Печончик